16 жовтня у Львівському фотомузеї відкривається фотовиставка Олега Огородника «Ех, 70…» https://www.facebook.com/events/27142637562018541?ref=newsfeed , Інформаційним партнером фотомузею є «Площа Галицька» Звісно, якщо ми говоримо про фотографії, тим більше про фотографії Олега Огородника, то краще один раз побачити, однак ми все ж вирішити поспілкуватись з паном Олегом Огородником. Однак для початку невелика довідка, підготовлена Львівський фотомузеєм. Тим більше, що і фотомузей, і сам Олег Огородним є нашими добрими приятелями.
Олег Огородник народився в 1954р. Сфери зацікавлення: Чорно-біла фотографія (спортивна, життя в горах, акт, портрет, пейзаж.). З 2013р оку зацікавився альтернативними видами фотографії такі як альбуміновий друк і ціанотипія. Зараз є членом групи альтернативної фотографії «Zasmaha».
З 1991 Олег член Спілки фотохудожників України. В 1995 отримав міжнародне звання AFIAP (художник), а вже в 1998 – міжнародне звання EFIAP (екселенс). З 2004 року є почесним членом Одеської фотографічної асоціації.
Учасник та призер українських і міжнародних фотосалонів. Лауреат Обласної премії 2019 в галузі мистецтва “За виставкові проекти та промоцію українського мистецтва за кордоном”.
В 2020 році став Лауреатом премії Василя Пилип’юка.
Але напевно почнемо розмову з самого початку, з того моменту коли ти став фотографом і чому тебе це так захопило:
Це ще було у 80-ті роки, працюючи на факультеті геології одного разу я у грудні йдучи на роботу через парк імені Івана Франка, випав перший сніг, була неймовірна краса, я повернувся додому взяв фотоапарат, наробив фотографій, прийшов на роботу, потім почав проявляти, бо тоді все фотографувалось на плівку. Я десь в мене в архівах є ті перші фотографії. Це коли і вже зайнявся артистичною фотографією, бо до того я почав фотографувати у році 1965-1966, мені брат подарував фотоапарат Смена, а тоді у Львові було багато змагань по мотокросу, спідвею, а мені дуже подобались ці технічні види спорту. І там я почав фотографувати Сменою. Звичайно то було складно, бо не вистачало витримки, найбільше було 250 одиниць. Але тоді мені здавалось, що це супер техніка. Потім вступив у фотоклуб Карпати, його головою був Пеліканов, такий старий фотограф. Там познайомився з багатьма відомими львівськими фотографами, як Молчанов, Березовський. Також у Львові був клуб Семафор, куди я не ходив, була група Вежа і фотоклуб Львів у Будинку актора, куди я і почав ходити, бо там були майже всі ровесники. І потім голова цього клубу Вадим Піскарьов поступив у ВГІК та поїхав до Москви і я став його головою. Потім зробили спілку фотохудожників і я є її членом до нині.
А от яка різниця між фотохудожником та просто фотографом?
Я не люблю слова фотохудожник. Художник, це той, хто малює пензлем. Тут можна сказати, що малюєш світлом, але мені подобається більше просто фотограф. І десь у 2012-13 роках один товариш почав робити срібну емульсію, і хоча рецепту він мені не дав, я почав робити також хімікати – сам крив папір і на ньому друкував. Потім я познайомився з одним видатним українським художником Петром Грициком, який вже тоді жив у США, однак він часто приїжджає до Львова і він запропонував мені зробити емульсію на курячих білках із сріблом – ця техніка називається вльбумін, він розказав як це робиться і я почав робити альбуміни. До того я займався звиклою фотографією на фотозбільшувачі бромо-сріблом, потім, як з явилась цифрова фотографія я думав, що ніколи не перейду на цифру, але перейшов, брав участь у багатьох українських виставках. І ця техніка альбуміну мене так захопила, що звиклі фотографії перестав робити, відтоді роблю тільки персональні виставки які проходили в Сумах, Кропивницькому, в Хмельницькому, в Польщі, в Німеччині.
Альбумін – це технологія, яка використовувалась в перші роки фотографії
Вона виникла після соляного друку, там використовувалась сіль та азотнокисле срібло, емульсія робилась на основі желатину. А в альбумуні основа паперу робиться на крохмалі, курячих білках, солі та сріблі. Це дуже кропітка і точна робота в якій найважче – покрити папір.
А що воно тоді дає, навіщо такі складності?
Ці техніки добре підходять до сюжетів, які я фотографую. Я свого часу багато фотографував ню, виходять дуже добрі портрети, пейзажі та Гуцулія – я майже кожного року їжджу в гори. Я стараюсь знімати так, щоб воно виглядало під стару фотографію.
Поговоримо про фотографії ню. Чи складно роздягнути дівчину?
Ню цікаво знімати коли є добре поставлено світло. Гра світла і тіні – головне. Дівчину не тяжко роздягнути. Бо пропонуєш – хлчеш залишитись такою гарною через 30 років? Одні погоджуються, другі не погоджуються.
В морду дають?
Ні. У нас все дуже гарно відбувається, без зайвих ексцесів. Тут головне те, що ти хочеш зняти, а не якісь заморочки, які буваютьв чоловіків коли бачать голу Також люблю знімати пейзаж, але не кожен день, при поїздках в гори дівчину.
Олеже, якщо перейти до сучасної фотографії з безконечним клацанням фотоапаратом, постійні селфі. У чому тут проблема?
Проблема у доступності камери, всі фотографують і думають що їх знимки геніальні. Ну якщо проста людина сто разів натисне на спуск, то може пару кадрів і буде. Але це вона підсвідомо сфотографує. Але я свідомо роблю кадри. І от зараз почали стріт-фотографії, це теж цікаво, бо через багато років буде цікаво подивитись як жили люди в наш час. Так само, як і ми зараз дивимось.
Але тепер фотографій надто багато.
Ось тут і починається різниця між просто фотографом і добрим фотографом. Добрий фотограф бачить що потрібно знімати.
У такому разі чи не виявиться що фотограф стане нікому не потрібним
Ні, фотографи завжди будуть потрібні в музеях, при всіляких президентах, при обласних, міських адміністраціях. Правда в ательє зараз мало хто ходить фотографуватись. Колись це було складніше, бо треба було знати добрі рецепти проявників, купувати плівку.
Але в цьому була своя романтика
Так. Але й тепер фотографії продаються за дуже великі гроші. Один мій колєга з Києва, він був учасником виставки Інтеграція світла, він наприклад продав фотографію за 200 000 гривень і передав їх на ЗСУ. Це був амбротип (фото на шклі) якоїсь групи. Теж дуже цікава і складна техніка. Ми з колєгами зі спілки Романом Гериновичем, Олександром Швецем втрьох зробили виставку з 30 робіт у Варшаві, продали її за 6000 доларів і віддали все на ЗСУ.
От зараз є цифра, можна зробити 1000 кадрів за секунду. А що далі?
Є можливість зробити мільйон кадрів за секунду, але немає фотографів, які б знали що вибрати з того мільйона кадрів. Ну з мільйона припустім можна вибрати багато, а от з десятка вибрати один. Все залежить від того, що знімаєш. Якщо знімаєш натюрморт, то вибрав собі точку і там може вистачити одного кадра. Я от зараз знімаю гірські лижі, з трьох-чотирьох кадрів можна вибрати. Це єдине що я знімаю не для альтернативних технік – гірські лижі.
Але ж альтернативні техніки ти знімаєш на сучасний фотоапарат?
Так, хоча колись знімав на плівку, потім з плівки друкував на іншій плівці негативи, і вже з того негативу друкував фото. Тому що розмір фотографій, які я роблю 20, на 25,4 мм. Тому що всі рамки під цей розмір. Бо я користуюсь довоєнними рамками.
Старі фотоапарати ще придатні до роботи?
Звичайно, придатні, правда я це рідко роблю. Я на цифрових фотоапаратах навчився робити негатив стандартного розміру і з нього друкую. Зараз багато молоді цікавиться плівочними фото, бо плівки дорогі, хімікати. Плівки ще виробляють ряд відомих фірм.
Розмовляв Олександр Сирцов