Це, поза сумнівом, була провокація на яку, втім Львів таки не повівся. Інакше назвати поведінку солодкої парочки двох польських ультраправих політиків Славоміра Менцена та Анни Брильки не можна. Коротко нагадаю, у день роковин нападу росії на Україну ці дві істоти припхались до Львова де відвідали основні точки в місті, які пов язані з діячами українського національно-визвольного руху – пам ятник Степанові Бандері та знищений московитами музей Головнокомандувача УПА Романа Шухевича де замість того, щоб акцентувати увагу глядачів на черговому злочині московитів поспіхом зняли відео про те, як в Україні відроджується нацизм, назвали Львів «культурним польським» містом, відверто збрехали про те, що в Україні за рахунок польської допомоги відбудовують музей Роману Шухевичу і все подібне у тому ж стилі
Те, що в Польщі є відверто антиукраїнські сили само по собі не є новиною – вони були і десять, і 30, і напевно 50 років тому. Однак тривалий час це були політично маргінальні сили, які зазвичай не мали серйозної підтримки в польському супільстві. Про так званих кресовяків в Україні говорили хіба що серед істориків, людей, які були нащадками переселенців з польських земель. Притаманні для цієї нечисленної групи у ольщі розмови про польський Львів (аналогічно про польське Вільно) відверто порушували загальноєвропейські уявлення про сталість кордонів, однак за межі цього вельми тісного товариства так і не виходили. Для серйозних польських політиків це було таки моветоном.
Зараз навіть важко пояснити чому ці розмови тепер набули такої популярності, хоча одна зачіпка, як на мене, таки є. Адже Польща, при всій теперішній зовнішній демократичності є постімперською країною. Так, ця імперскість – це в основному історія, причому доволі давня, однак ностальгія про Польщу від можа до можа таки десь там ховалась у глибині душі деяких учасників. Подібно, як спогади про велику росію, Угорщину чи Румунію. Держави, території яких виходили за межі національних кордонів, зазвичай були багатонаціональними, однак при одній домінуючій мові, а головне – території.
А один з принципів оцього імперського інстинкту полягає у тому, що всіляка територія, де одного разу став чобіт солдата, має повернутись до нашої великої імперії. У росії це є на рівні державної політики, оскільки все це грунтується на тому, що у 1914 році протягом кількох днів московити окуповували Львів. Також рівно на цьому ж принципі, що поляки довший час окуповували Львів грунтується переконання оцих польських політиків типу Славоміра Менцена – величі колишньої імперії. Плюс приправлене порядною долею відвертої брехні про 200 тисяч закатованих поляків поляків. Далі відверте толерування московських злочинців, бо Менцен їде до Львова не для того, щоб вшанувати пам ять загиблих українців – він їде для того, щоб похвалити російських окупантів за те, що вони знищили культурну установу – музей де знову бреше про те, що на його віднову йдуть польські гроші. І за цим йде наступний посил – польська допомога Україні має припинитись взагалі.
Чи має Менцен шанси прийти до влади у Польщі – я не знаю, однак проблема у тому, що принаймні постімперські країни Європи, які пройшли десоветизацію у багатьох випадках не позбулись постколоніальних рецедивів, які ризикують з часом перетворитись у мейнстрім європейської політики.